Волинське подружжя допомагає сиротам. ФОТО
Подружжя Ольги та Василя Свередів із Сьомаків Луцького району, маючи вже заміжню дочку, взяло під опіку дітей, позбавлених батьківського піклування, і замінили їм тата й маму.
Про це йдеться у матеріалі на шпальтах видання «Волинь-нова».
Родом із сусіднього села Городок, Ольга, яка вивчилася в Горохові на зоотехніка, вийшла заміж і жила в Бубнові Володимир–Волинського району. Але у першому шлюбі не склалося. У 24-літньому віці жінка стала завферми в Сьомаках. Тоді познайомилася зі своїм другим чоловіком. Василь Свереда, хлопець на два роки молодший за неї, якраз із армії повернувся, слюсарем працював на фермі. У 1996–му вони одружилися, взяли церковний шлюб. Пішли жити в хатинку, яку колгосп купив їм на виплату за 1000 доларів. Тож працювали і ще багато літ розраховувалися за це житло.
«А дочка моя Даша стала Василеві за рідну, хоч офіційно і не удочеряв її (так обставини склалися). Я була налякана першим шлюбом, проте виходити заміж вдруге не побоялася. Бо як без чоловіка в селі самій жінці? Тож виорати треба, скосити… Але відразу скажу: якби не було в душі симпатії, того почуття, яке робить двох людей парою, то не схотіла б ні того орача, ні косаря. Це чиста правда», — розповідає жінка.
Побралися Свереди в 1996-му. Але аж через сім років народився їхній син, якого назвали Іваном. Але через важку хворобу хлопчика не стало.
«Коли Вані було ще десять років, то, знаючи про його проблему зі здоров’ям, ми з чоловіком мали намір узяти в сім’ю сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування. А останньою краплю став мій сон. Нібито до нас прийшло троє діток. Як зараз бачу: стоять два хлопчики і дівчинка. Я їм говорю: «Раз прийшли, то вже залишайтеся, - розказуйте про себе». І так той сон мене нагнітив, що я вернулася остаточно до думки про прийомну сім’ю чи опікунство. Поговорили ми з Василем, і я поїхала до Луцька — у службу у справах дітей райдержадміністрації. Довелося ще почекати, поки нам дали двох сестер–підлітків Валю і Світлану та їхнього брата Юрка з Лучиць Луцького району. Дівчата недовго в нас були. Світлана профтехучилище закінчила і, вже маючи 18 років, заміж пішла. Валя, ставши повнолітньою, перебралася в Лучиці — у батьківську хату (вона теж уже має сім’ю). Відправляли ми її з приданим — з отцем Валерієм, настоятелем нашого храму, бусом везли все необхідне для життя — і посуд, і постіль, і харчі. Майже три роки були ми опікунами і для дівчинки Аліни, яку у 2015-му забрала мати, повернувшись із місць позбавлення волі. Я до цієї дитини душею приросла, мене вона мамою називала. І дуже неохоче йшла від нас, але ми не могли перечити біологічній матері, на боці якої був закон», — розповідає жінка.
2016-й подружжя називає дуже важким у їхньому житті. На той час у них було уже п’ятеро дітей під опікою, ще й брата та сестричку взяли — Максимка і Дашу з Лаврова. І ось покинула їхній дім Світлана, Валя. А в серпні Ваня помер.
Сьогодні в подружжя Свередів під опікою троє дітей. Це Юрко, який з 2014–го живе в сім’ї, і Даша та Максим — з 2015–го.
Не відразу вони назвали Ольгу Василівну мамою, а Василя Петровича татом («перш ми були «тьотя Оля» і «дядя Вася»), але дуже скоро. Жінка могла б багато розповісти про те, якою була, зокрема, Даша, коли прийшла в їхній дім. Але про це вона воліє згадувати якнайменше. Тільки каже: «Це як у телепередачі «Від пацанки до панянки». Бабуся як побачила Дашу, то здивувалася, що вона така доглянута дівчинка, що в неї може бути гарне волосся.
